Паличка Лефлера: що це і чому вона небезпечна

У XIX столітті дифтерія забирала тисячі дитячих життів щороку. Лікарі бачили сіру плівку, що закривала горло, і не могли нічого зробити. Потім з’явилася бактерія, яку назвали паличкою Лефлера. Саме вона стала ключем до розуміння хвороби і створення вакцини.

Сьогодні в країнах із високим рівнем імунізації дифтерія майже зникла. Але варто вакцинальному охопленню впасти — і спалахи повертаються. У 2025–2026 роках такі спалахи фіксували в кількох регіонах Африки та Америки. Паличка Лефлера нікуди не зникла. Вона просто чекає.

Хто відкрив і як виглядає бактерія

У 1883 році німецький патолог Едвін Клебс побачив бактерії в дифтерійних плівках. Через рік його колега Фррідріх Лефлер виділив чисту культуру і довів, що саме ця паличка викликає хворобу. Тому збудника часто називають паличкою Клебса-Лефлера.

Під мікроскопом Corynebacterium diphtheriae виглядає як тонка паличка з потовщеннями на кінцях — схожа на булаву. У клітинах є зерна волютину (зерна Бабеша-Ернста), які добре видно при спеціальному фарбуванні. Бактерія грампозитивна, нерухома, не утворює спор.

Головна небезпека — не сама бактерія, а токсин, який вона виробляє. Токсин проникає в кров і вражає віддалені органи. Саме тому навіть після зникнення плівки в горлі можуть розвинутися міокардит або паралічі.

Як передається і які форми хвороби бувають

Джерело інфекції — хвора людина або безсимптомний носій. Бактерія поширюється з крапельками слини при кашлі, чханні, розмові. Можливий і контактний шлях — через предмети, на яких є виділення.

Найчастіше уражається ротоглотка. Утворюється щільна сірувато-біла або сіро-бура плівка, яка щільно приростає до слизової. При спробі зняти її поверхня кровоточить. У тяжких випадках розвивається набряк шиї — так звана «бичача шия».

Існують також дифтерія носа, гортані, ока, статевих органів і шкірна форма. Шкірна дифтерія проявляється виразками, покритими сірою плівкою, і частіше трапляється в тропічних регіонах або серед людей із поганими умовами гігієни.

Симптоми дифтерії

Початок зазвичай поступовий. З’являється біль у горлі, помірна температура, слабкість, зниження апетиту. Через 1–2 дні на мигдаликах утворюється характерна плівка. Голос може стати осиплим, з’являється неприємний запах із рота.

При поширенні процесу на гортань розвивається круп — гавкаючий кашель, утруднене дихання, ціаноз. Без допомоги можлива асфіксія.

Найбільш небезпечні ускладнення пов’язані з токсином. Міокардит може виникнути на 1–2 тижні хвороби і призвести до серцевої недостатності. Неврологічні ураження (параліч м’якого піднебіння, порушення акомодації, периферичні паралічі) з’являються пізніше — через кілька тижнів.

Діагностика і лікування

Діагноз ставлять на підставі клінічної картини і лабораторного підтвердження. Беруть мазок із ротоглотки або носа і висівають на спеціальні середовища (середовище Лефлера, середовища з телуритом). Обов’язково перевіряють, чи виробляє виділений штам токсин.

Лікування складається з двох основних компонентів. Перший — антитоксин, який нейтралізує циркулюючий токсин. Другий — антибіотики (пеніцилін або еритроміцин), які знищують саму бактерію і припиняють вироблення нового токсину. Пацієнта ізолюють, забезпечують спокій і підтримуючу терапію.

Навіть після одужання потрібен контроль за серцевою діяльністю і можливими неврологічними проявами.

Чому вакцинація критично важлива

Дифтерійний анатоксин входить до складу вакцин АКДП, АДП, АДП-М та сучасних комбінованих препаратів. Після повного курсу первинної вакцинації і ревакцинацій формується надійний антитоксичний імунітет.

Імунітет не довічний. Тому дорослим рекомендують повторювати щеплення кожні 10 років. Саме зниження охоплення вакцинацією в окремих регіонах призводить до повернення хвороби.

За даними ВООЗ, у 2025 році близько 15 % дітей у світі не отримали повного курсу вакцинації від дифтерії. У країнах, де бустери не проводять системно, ризик спалахів залишається високим.

Сучасна ситуація

У більшості європейських країн, включаючи Україну, дифтерія реєструється рідко завдяки програмам імунізації. Проте окремі випадки трапляються, особливо серед дорослих, які давно не отримували бустерів, і серед мігрантів з ендемічних регіонів.

У 2025–2026 роках ВООЗ і регіональні організації охорони здоров’я фіксували зростання випадків у кількох країнах Африки та Америки. Основна причина — прогалини у вакцинації дітей і відсутність своєчасних ревакцинацій.

Паличка Лефлера залишається класичним і водночас актуальним патогеном. Вона нагадує, що навіть «старі» інфекції не зникають остаточно. Вакцинація, настороженість лікарів і швидка реакція при підозрі — три речі, які тримають цю бактерію під контролем. І поки ми їх дотримуємося, дифтерія залишається рідкістю, а не щоденною загрозою.